Нові діти старого Львова

Велике переселення ХХІ століття стало викликом для всіх – Схід втікає на Захід, а Азія переселяється в Європу. Феномен сучасного глобального світу став його ж ганьбою. Біженці, мігранти, гастарбайтери, втікачі, переселенці, неповерненці, внутрішньо-переміщені особи – «космополіти-журавлі», що опинилися в такому стані, від дуже «хорошого життя»! Здебільшого їх до цього примушують або війни (АТО в українському контексті) та всілякі інші загрози, аж до насильницької фізичної смерті. Всі ж вони не хотіли б жити далеко від своїх рідних людей чи місць, та  умови існування  примушують будь-кого и будь-коли покидати свою домівку.

Втікачі від війни (АТО) – люди, що не чекають допоки хтось придумає черговий МінСтець (або міністерство з питань тимчасових окупованих територій і внутрішньо-переміщених осіб), а самодопомогою рятувались самі, помагаючи іншим (волонтерство), а «непрофільних» органів влади, в основному місцевої.

Яскравою ілюстрацією цього феномену є проблема кримських татар, що рятуються від окупації в себе дома, найостаннішим підтвердженням чого є українська перемога Джамали в С токгольмі на Євробаченні-2016.

Більшість з кримчаків розриваються між релігійними, етнічними, політичними та соціальними викликами. Тут з’являються і модерні релігійні рухи в ісламі, як-то релігійність ліберального характеру, що сприймає віру більше як традицію, характерні кримсько-татарській спільноті (салафіти), та організація «Партія звільнення» (Хізб ут – Тахрір (ХТ), заборонені російською владою) — як глобальна мережа, що декларує принципи «ненасильницького методу».   Активісти ХТ, так, як і більшість палафітів, покинули першими Крим через відкриті переслідування, дискримінаційні процеси, утиски, провокації з боку російських владців, що задокументовано всіма незалежними світовими правозахистними організаціями.

На сьогодні складно вказати, яка кількість кримських татар залишила анексований Крим. Хоча остання зафіксована статистикою, що підтверджена Меджлісом кримсько-татарського народу є від 15 до 30 тис. осіб. Основними міграційними локаціями стали  Херсонська, Вінницька, Київська та Львівська області. І якщо центральні області України обрали салафіти, то на Західну Україну, до Львова  переїхали активісти «Партії звільнення» (ХТ). Це розподілило цей етнос ще й у регіональному масштабі.

Тобто природно склалася ситуація, коли сучасний кримсько-татарський  рух проукраїнського характеру розпорошено та втрачено можливість єдиного офіційного представництва мусульман Криму.

Так на території Львівської області відбувається створення нових релігійних мусульманських громад, де їхня діяльність є на рівні конкретного міста чи навіть села, розвиваючі такі прогресивні його форми як соціальний активізм та міжетнічний та міжрегіональний діалог, динамізувавши креативний потенціал кримських татар України.

Гідним прикладом якого є власник та засновник кондитерського підприємства «Хабібі» сорокарічний пан Ахмат (Лемур) Небієв, що є батьком-годувальником 9-х дітей, семеро з яких живуть з ним у Львові. З тривогою і страхом він згадує свій кримський степ, розуміючи, що туди дороги назад поки що немає! А поки росте велика сім’я мусульман, християнський Львів адаптує Ахмета в свої сучасні умови. І цікаве ще в Криму сільське господарство в умовах мегаполісу стає на другий план.

А в зовсім короткім часі він починає в своїй тісній квартирі в багатоповерхівці Львова власне виробництво східних солодощів з кимським присмаком, як кримська, турецька, бакінська пах лава, східні печива та солодощі. Адаптацію батька в західнім місті повторюють діти, старші з яких вчаться в львівській школі українською мовою, не відчуваючи при цьому ні мовної, ні етнічної дискримінації. А до всієї великої мусульманської родини християнський Львів, крім позитивного та поважного ставлення проявляють такі чесноти як допомогу, милосердя та благодійні вчинки. А лівівський благодійний фонд «КАРІТАС» підтримує родину Ахмата Набієва не тільки морально та психологічно, а й надає часткову компенсацію на проживання, матеріальну, гуманітарну, продуктову допомогу та надає соціально-правовий супровід.

Пояснити це можна через вимір Йосефа Тішнера: «Як повноцінний принцип: де а ні я, ані ти не здатні прийняти правду про себе, якщо будемо далекі одне від одного, замкнені в стінках наших страхів, бо ми повинні дивитися на себе немов ззовні, я твоїми, а ти моїми очима, повинні порівняти та під час розмови наші погляди і тільки отак можна буде знайти відповідь».

Іван Беца










Оставить комментарий